Твір “НОВАТОРКА ТВОРЧОСТІ ” (про Лесю Українку)

Колись настане час весни,

Тоді й верба одягне кольори нові.

Коли ж і крижана зима,

Відкриє пензлі, барви й квіти,

У їх трунок вона сама 

Наллє напій із самоцвітів

У житті людини існує велика кількість питань, кожне з яких змушує замислитися й зануритися в простір пошуків задля розуміння тієї відповіді. Одним з таких є вічна таємниця щастя та успіху. І якщо перше є більш абстрактним загалом, але унікальним для кожного, то друге, на мою думку, означає щось особливе й позитивне. Це певний баланс власного задоволення з досягненням омріяного й водночас поєднаного з позитивним ефектом для суспільства. Власне, він може проявлятися по-різному, але його основною місією є культурне відображення, репрезентація суспільства, тобто те, що не лише зміцнює взаємовідносини та сприяє розвитку цінностей, а й відкриває красу країни та людей серед інших. 

Однією з таких особистостей-уособлень успіху є Леся Українка. Її історія –  своєрідний символ могутності й незламності українського народу, дух свободи та незалежності, в якому завжди існує щирий вогник безмежної віри й боротьби. 

Насамперед важливим є розуміння вимірів Лесі, яких насправді існує як зірок на небі, однак найцікавішими її елементами є особистість, письменництво та дослідництво. 

Свого часу вона значно випереджувала події й була гостею з майбутнього, що через свій стиль, образ і цінності сприяла вдосконаленню автентичної, проте осучасненої української культури, а також оздобленні класики європейськими цінностями й духовністю серця. У сім’ї Косачів існувала традиція. Сукні, на яких зображувалися родинні візерунки, що ведуть стежками історії, передавалися дівчинці крізь покоління. Про сучасну моду теж не забували, але її модернізували. Леся, наприклад, виражала свою активну позицію не лише в діях і вчинках, а у звичках і навіть стилі. Вона не носила суконь, що сковують її рухи, а обирала блузу та спідницю, щоб робити все миттєво й поспішно, але по-жіночому граційно та вишукано. Вона мріяла неординарним та унікальним одягом відкрити й популяризувати грані нової культури в жінок. Не можна не сказати й про те, що попри європейські тенденції, письменниця шанувала та любила вишиванку, а кожен символ, вишитий на полотні самою любов’ю, нагадував Україну. А от прикраси не були в пошані, бо відволікали від реальності, живої краси. Свою шанобливість віддавала Леся природності й мінімалізму. Такі ідеї та смаки насправжки віддзеркалюють своєрідну концепцію успіху й унікальної краси України, що вражає своєю різнобарвністю, але уникає зайвих штучних деталей. Крім того, Лесине прагнення надавати вишиванці більшого визнання через взаємодію з модерном вказує на любов до рідної країни із залученням до її магічності більшої кількості людей.

Як письменниця вона, безумовно, була однією з найвидатніших, та й залишається такою й зараз. Занурившись у чари її творчості, можна розгледіти певні приховані камінці, що море виточує їх століттями й повертає у вигляді химерних смарагдів. Письменницю вважають євроінтеграторкою України, адже західноєвропейська творчість була для неї особливою, що до того ж сприяла освіченості й пізнанню іноземної креативності на теренах тодішньої, а власне, і теперішньої України. Вона чудово знала давньогрецьку й латинську мови, розуміла англійську, німецьку, французьку та італійську. Завдяки цьому Леся переклала українською твори Сервантеса, Шекспіра, Байрона, Бальзака, Гейне, Міцкевича, Словацького та інших відомих письменників, влучно передавши їхні погляди й ідеї рідному суспільству. 

Здається, що все життя письменниці було митецьким полотном.  Насправді ж Леся була й видатною дослідницею, роботи якої змушують замислюватися науковців і відкривають для них досі незвідані всесвіти. Вона мала чарівний музикальний слух, завдяки чому ще з дитинства почала занотовувати мелодії та тексти легенд, балад і пісень, містичні образи з яких пізніше стали яскравими нотами в її творах. Уже наприкінці дев’ятнадцятого століття Леся почала більш професійно вивчати музичні твори  й мала два пісенних нотатники. Основними в них є календарно-обрядові пісні, жниварські, купальські, весільні, колядки й щедрівки, а також і надзвичайно рідкісні твори, що знаменували світло хрестин.

Деякі зі зразків Леся Українка заспівала Миколі Лисенку та Клименту Квітці. Ці мелодії стали неопалимою купиною українського фольклору. Микола Леонтович наділив їх емоційними мелодіями, що линуть до найпотаємніших куточків душі. Завдяки цьому такі пісні як «Розлилися води», «А вже весна», «Женчичок-бренчичок», «Ой у полі жито», «Вишні-черешні розвиваються» стали всесвітньою класикою. Не менш цікавими є й унікальні етнографічні подорожі доньки Прометея, що стали революційними для історії української пісні, а саме виняткових кобзарів, творчість яких передає мандрівку від козацьких битв до меланхолійності життя. У 1908 вона організувала подорож з метою записати народні пісні й думи на фонограф (один з перших пристроїв для запису звуку та один з двох в Україні). Вона обрала місця, в яких зберігся потужний дух Шевченка, а кобзарська традиція стала вершиною прагнень. Це була Харківщина, Полтавщина та Чернігівщина, де майстриня й виявила найталановитіших митців кобзи. Для цього Леся співпрацювала з Філаретом Колессою, генієм звуку, що записував твори на інструмент. Так у праці проминуло п’ять років, а у 1913 була видана збірка «Мелодії українських народних дум». 

Тож Леся Українка насправді є донькою Прометея, що принесла на терени України вогонь емоційності, європейської класики й захопливих досліджень, а водночас поєднала його з витонченістю та традиційністю рідних звичаїв. Вона, безумовно, є творчинею успішності, завдяки якій і донині, крізь простір століть, існують чуттєві скарби креативної спадщини, унікальні музичні твори, що відображають красу й оповідають легенди.  Найважливіше, що Леся Українка зберегла й донесла сміливість багатогранних сподівань, любові до людей та символізму життя, що навіть попри випробування перемагає темряву й лихо.

 

Scroll to Top