Моїй подрузі лише чотирнадцять. Здається, що це розквіт юності, час здійснення бажань, перше кохання… Та це лише мрії.
Даринка прибула до нашого галасливого й дружнього класу у вересні. На уроках у режимі онлайн намагалася виставити лише картинку. Ми довго не могли зрозуміти: чому новенька не показує обличчя.
Перед Новим роком завітали до класу і зустрілися з Дариною. Як зараз пам’ятаю: стоїть, сором’язливо посміхається, а в очах – туга. Та найбільше нас здивували її скроні білого кольору. Перша думка, що невдало пофарбувала.
Даринка разом з батьками і двома сестричками проживала в місті Мар’янка Донецької області. У їхній будинок влучила ракета, сім’я втекла до Бахмута, придбала житло. Але й тут бажаного спокою і затишку не знайшли. У будинок потрапив снаряд – усе зрівнялося з землею. Квартира, яку придбали лише п’ять місяців тому, згоріла вщент.
Наступним місцем проживання стало наше місто. Тут Даринка прийшла до школи і, попри всі труднощі, продовжувала гарно вчитися. Дівчина не тільки старанна в навчанні, вона активна учасниця творчих художніх конкурсів, повз неї не проходить жодна справа класу.
Із сім’ї пішов батько. Мама залишилася з трьома дітьми на руках. Тепер Даринка ще й вихователька для молодших сестричок, бо мама влаштувалась на роботу.
Перш ніж сісти за цей нарис, я поспілкувалася з Дариною.
Головне, що цікавило мене: звідки в моєї однокласниці сили, щоб вистояти, здолати труднощі, підкоряти нові вершини. Ось яку відповідь отримала: «Коли тільки почалася війна, ми не могли уявити, як це страшно: лунають постріли, розриваються бомби та снаряди, гинуть близькі та знайомі. Але поступово на зміну страху прийшло інше – люта ненависть до загарбників, бажання знищувати їх та гнати з рідної землі. А ще вижити всупереч усьому і дочекатися Перемоги. Саме це відчуття й додає сили, надихає».
Я відчувала, що і моє серце переповнюють ті самі бажання. Я повністю поділяю думки і мрії Дарини, пишаюся нею.
Частенько до дівчини забігають у гості однокласники перекинутися словами, погратися з малечею. Даринка завжди привітна, доброзичлива. Вона не схилила плечі під тяжким тягарем життя. Скроні білі, а в очах посмішка. Ось такі ми, українці.